Село Спас (раніше – Іспас) розташоване у передгір’ї Карпат уздовж р. Пістиньки. На цих теренах із прадавніх часів вирувало життя. Експедиція відомого українського археолога Лариси Крушельницької дослідила тут найближче до гір «велике укріплене поселення» трипільців-землеробів.
У письмових документах Іспас як село вперше згадується у 1433 р. У XIV–XV ст. у цій місцевості існував монастир. У період між 1589–1616 рр. тут була побудована Преображенська церква, однак вона згоріла у 1620-х рр. під час руйнівних турецько-татарських нападів на Покуття, коли Іспас було повністю спалено. Село відродилось, а віряни спорудили храм-капличку для проведення богослужінь.
Наприкінці XVIII ст. кількість населення у Спасі збільшилась, невелика за розмірами святиня не могла задовольнити духовних потреб усіх мешканців, тому громада вирішила побудувати церкву. У 1811 р. був зведений новий унікальний дерев’яний п’ятиверхий храм із ґонтовим дахом. Сучасного вигляду споруда набула після реконструкції у 1853 р.
Святиня розташовується у північній частині села. Будівля велика, хрещата в плані, має п'ять куполів. Ґонтовий дах у 1972 р. замінений оцинкованою бляхою.
Сьогодні це діючий храм, який належить громаді УГКЦ.