Бернардинський монастир та костел у селищі Гвіздець, Коломийського району, Івано-Франківської області був зведений у 1723 – 1735 р. у бароковому стилі і знаходиться на північ від колишньої ринкової площі містечка. Зараз він оточений з усіх боків приватною забудовою, однак безпосередньо велика територія навколо самого комплексу поки що вільна. Перед фасадом проходить широка вулиця, а тильна частина території плавним спуском звернена до залізниці, власне там знаходиться залізнична станція селища.
Перші згадки про парафію у Гвіздці датуються 1475 роком, власне тоді був заснований перший дерев'яний католицький храм. Він проіснував близько 150 років, однак на початку 17 століття, коли почастішали руйнівні татарські напади на наші землі, храм був зруйнований і занепав. Так тривало близько 100 років, поки на початку 18 століття не настала сприятлива ситуація для відновлення святині.
У 1715 р. господар містечка, князь Міхал Пузина отримав згоду Львівського архієпископа Яна Скарбка на поселення черниць у цій місцині. У тому ж році збудували дерев'яний костел. Згодом розбудовою монастиря опікувалася Софія Пузина з роду Потоцьких. У 1728 р. цей дерев'яний костел був знищений вогнем і в результаті вирішили спорудити новий мурований костел, який, з певними перебудовами, існує й нині. Будівництвом храму, яке завершилося у 1735 р., опікувався отець Яблоновський. Упродовж 1735 – 1742 р. у його інтер'єрі проводилися оздоблювальні роботи, у 1759 р. перед фасадом встановили колону зі статуєю св. Яна. Протягом 18 століття численні жертводавці з числа знаті жертвували кошти на оздоблення костелу, з'являлись нові вівтарі, робились розписи та позолота.
В середині 19 століття був заснований Городенківський деканат і в період 1870-1900 він інтенсивно розвивався і розширював свою діяльність. Зокрема, були споруджені храми у навколишніх селах, які обслуговували священики із Гвіздця. На жаль, більшість із цих костелів не збереглись, вони були знищені або повністю перебудовані у радянський час.
З історичних документів відомо, що у 1838 р., а також і у 1880 р. у костелі проводилися відновлювально-реставраційні роботи. Однак, у вересні 1888 р. храм сильно постраждав від пожежі. Як наслідок, було втрачено дахи і барокову вежу, в результаті чого відновлювально-реставраційні роботи тривали аж до 1892 р. Зокрема, вівтарі були замінені новими, сучасний вхідний портал датується 1890 роком, а орган – 1896 роком. Долучилися до оздоблення і сестри із Язлівецького монастиря. На жаль, зовсім скоро, вже 1896 р. тут знову трапилася ще одна пожежа, внаслідок чого храм у черговий раз прийшлося відновлювати. Надбрамна дзвіниця, яку ми бачимо нині, була повністю відновлена у 1899-1902 році. Вежі і дахи костелу значно потерпіли під час Першої світової війни. Згодом після її завершення, вони були відбудовані за проектом Єжи Косинського, у той час костелу повернули первісні барокові завершення веж.
Костел без великих втрат пережив німецьку окупацію під час Другої Світової війни, однак були конфісковані на переплавку дзвони храму. Після закінчення Другої світової війни у приміщеннях монастиря розмістили будівельний склад, згодом – зерносховище, а у келіях – спочатку лікарню, потім – музичну школу і бібліотеку. З проголошенням незалежності України у червні 1992 р. костел наново освятили. Зараз це діючий храм, однак, станом на 2018 рік, майже ніяких відновлювальних робіт все ще не було проведено через брак коштів.
Бернардинський костел Непорочного Зачаття Діви Марії у Гвіздці – мурований, тинькований, однонавовий з коротким трансептом. В основному храм, розміром у плані 36х15м, складений із цегли, проте деякі елементи виконані із каменю. До презбітерія з південної сторони прилягає захристія і корпус монастиря. Найбагатше оздобленим зовні є, очевидно, фасад храму, з вигадливими бароковими вигинами. Нижні ярус фасаду містить невеличкі вікна, а найбільше притягає погляд невеликий, проте вишуканий портал-портик з чотирма коринфськими колонами. У верхній частині порталу, на невеликому фронтоні – ніша, де колись мабуть був розпис, рельєф чи таблиця. Також нижній ярус оздоблений ще кількома круглими та гранчастими колонами-пілястрами. Другий ярус фасаду, відмежований карнизом від першого – дещо простіший. Він повторює вигини та колони першого, проте має значно більші вікна, а на карнизі стоять невеликі кам'яні вазочки. Між вежами знаходиться невеликий фронтон, прикрашений зображеннями Всевидячого Ока та Євхаристійної Чаші. Також тут є центральна ніша, де колись стояла фіґура Пресвятої Богородиці, а по краях – невеличкі волюти. Колись фасад прикрашали дерев'яні фігури, однак зараз там лише порожні ніші: фігуру Богородиці забрали всередину, а інші – знаходяться у художньому музеї у Івано-Франківську.
Дві однакові башти храму на даний час вкриті бляхою, мають складну багатоярусну форму і завершуються хрестами. Нижній ярус веж мурований, чотирикутний із вгнутими сторонами, аналогічно до стін нижче. Бляха заіржавіла і потребує заміни. Оздоблення включає восьмикутні світлові барабани на дерев'яних колонах, глухі псевдолюкарни, і невеличкі овальні вікна. Завершення веж, хоча й додані значно пізніше, напрочуд гармонійно вписуються у загальний вигляд храму, адже відповідають первісним, бароковим верхам. З боку нави, яка суттєво вужча за фасадну частину (за вежами утворились ніші) костел виглядає могутньо і суворо. Він практично позбавлений оздоблення, лише невеликі пілястри дещо оживляють стіни. Кути трансепту дещо заокруглені, верхній ярус містить великі прямокутні вікна, а нижній – лише маленькі віконця. Таке компонування натякає на те, що у минулому цей храм не був позбавлений певних оборонних функцій, як і багато інших, трохи старіших костелів. Святилище підперто могутніми контрфорсами, а збоку до нього прибудоване велике допоміжне приміщення. Невисокий шатровий дах над навою, на щастя, у доброму стані, схоже бляху не так давно замінили на нову. Вежечка-сигнатурка на перехресті нави і трансепту відсутня, а можливо, була втрачена.
Інтер'єр храму небагато зберіг від колишньої величі. У трансепті та презбітерії стіни розділено численними пілястрами, які підтримують виступаючі над ними карнизи. У наві, презбітерії і трансепті розміщено прямокутні вікна, які оточені рамами, в той же час у нижній частині нави вікна досить невеликі та овальні. Біля святилища є двері, кудою можна перейти до келій, цей вхід оздоблений цікавим різьбленим порталом. Органні хори спираються на дві колони, від величного колись органу залишилась лише дерев'яна рама. Над фронтоном проглядається невеличке овальне вікно. Загалом, у храмі домінують вертикальні лінії, він ніби стремить угору, лише незліченні виступи карнизів ділять його на яруси як зовні, так і у інтер'єрі. Всередині збереглися залишки ліплення і стінописів, в основному геометричних, проте найціннішими є кілька дерев'яних вівтарів та дерев'яна казальниця. Найпримітнішим є головний вівтар, оздоблений численними колонами, зверху збереглися фіґури святих, а в центрі на земній кулі очевидно колись була статуя Богородиці. Високомистецькими є і бічні вівтарі у трансепті, витримані у однаковому стилі з головним. Вівтарі зберегли залишки позолоти. Склепіння перехресні, помережані численними тріщинами...
Корпус келій бернардинського монастиря – розміром у плані 20х30м, мурований, тинькований, двоповерховий, разом з костелом утворює мініатюрний внутрішній дворик квадратної форми, де ростуть кілька невеликих дерев. Від цього дворика уздовж стін розміщені внутрішні коридори з вікнами, за якими вікнами назовні знаходяться келії. На першому поверсі у західній частині розміщене службове приміщення, а у південно-західному куті – кімнати. У південному крилі кляштора знаходилися канцелярія, салон, архів тощо, у східному – кухня та сіни. Другий поверх займають переважно кімнати з передпокоями, а у східному крилі – комора і салончик. Всередині монастиря знаходяться вигнуті хрестоподібні склепіння. На заіржавілому даху корпусу досі вціліли кілька маленьких, проте симпатичних, люкарн. Станом на 2018 рік у приміщеннях, як раніше, знаходиться дитяча художня школа та різні установи. Другий поверх був суттєво перебудований, кімнати зазнали перепланувань, частину склепінь було знищено і замінено сучасними перекриттями.
Перед фасадом храму, по центру, стоїть відносно невисока, масивна колона з фігурою святого Яна із Дуклі (1759 рік). Колона двоярусна, встановлена на широкому ступінчатому постаменті, нагадує аналогічні, проте значно "стрункіші" споруди. наприклад у Підгірцях чи Підкамені. Вона містить кілька карнизів та капітелей з кам'яним різьбленням, сам же святий Ян стоїть у монашій одежі, у молитовній позі з розпростертими руками.
Невід'ємною частиною комплексу є надбрамна дзвіниця (1776 – 1778 р.), яку перебудували, як згадувалось вище, на межі XІX – XX ст. у стилі необароко. Вона мурована, двоярусна, з двома входами, причому верхня її частина є значно вужчою і розчленована пілястрами. На відміну від храму, дзвіниця складена з каменю. Нижній ярус має два невеличкі проходи арковими завершеннями, закриті кованими воротами. Він оформлений рустом, що, попри свою правильну форму, імітує "дикий" камінь. Справа і зліва на цьому ярусі знаходяться невеличкі волюти і одна декоративна ваза, інша не вціліла. Із внутрішнього боку споруди тут є ще два входи у вигляді порталів, один з яких веде гвинтовими сходами на балкончик, де стояли дзвонарі під час виконання мелодії. Інший портал глухий і зроблений суто для симетрії (ось таку увагу у давнину приділяли "незначним" деталям!) Другий ярус дзвіниці складений із прямокутних кам'яних блоків, які формують прямокутні пілястри та два високі прорізи для дзвонів. Дзвони розташовувались у два яруси. Звершується споруда розвиненим карнизом, у центрі стоїть кам'яна фігура Діви Марії, а по боках - два ангелики-путті. Богородиця стоїть на кулі, що символізує землю, біля її ніг – змій та півмісяць, а над головою – німб із зірок (більшість зірок на жаль не збереглись). Дзвіниця виглядає дуже гармонійно, і є фактично унікальним, довершеним архітектурним витвором.
Увесь монастирський комплекс оточений цегляним тинькованим муром впереміш з металевою огорожею на колонах. Ліва, давня частина муру від півночі зведена з цегли, і містить ряд ніш. Раніше у них, очевидно, містились стації Хресної Дороги. По боках же від дзвіниці є кована металева огорожа на мурованих стовпчиках, на одному з яких досі вцілів красивий кований хрест. Справа, з боку келій, знаходиться ще один заїзд, колись тут були ворота, а зараз від них залишились лише напівзруйновані колони. Велика територія кляштору розчищена від хащів, тут можна зустріти ще деякі артефакти, наприклад старовинні поховання чи кам'яну вазу. Загалом, подібне компонування монастирів є типовим для тих часів, варто лише згадати аналогічні споруди у Теребовлі, Тернополі, Раві-Руській, Збаражі та багатьох інших містечках України.
Комплекс бернардинського монастиря з костелом Непорочного Зачаття Діви Марії у Гвіздці Коломийського району є без перебільшення однією з найбільш вражаючих споруд не лише області, а й усієї держави. Зважаючи на їх видатну історичну та мистецьку цінність, а також поважний вік, монастир і храм, як і аналогічний комплекс у Городенці, належать до пам'яток архітектури національного значення. Нині костел і монастир потребують проведення невідкладних відновлювально-реставраційних робіт, мури комплексу – сильно пошкоджені і загрожують обвалами.