Дуже дякую.
Дуже дякую, для мене велика честь бути тут.
Генерале Плен, пане президенте Національного університету оборони, дякую вам за добрі слова.
Хочу почати зі слів подяки міністру Остіну. Надзвичайна людина, великий друг України. Дякую за ваше особисте лідерство в ці часи, за підтримку України та захист всього вільного світу.
Голово Браун! Дякую за ваше бачення та підтримку.
Особлива подяка міністру Дель Торо та міністерці Вормут за всю вашу неоціненну підтримку українських Військово-Морських сил та Сухопутних військ. Дуже дякую.
Для мене велика честь бути тут і виступати в цьому університеті, чия робота багато років полягає в калібруванні точності захисту свободи. Світ не лише добре знає імена тих, хто навчався й викладав тут, а й відчуває вагу рішень, які вони реалізували самі або на які надихнули як наставники. І, згідно з цим критерієм, в України – у наших воїнів, у наших людей – справді є причина бути представленою тут. І, я впевнений, нарівні. Україна вплинула на світ – це відчувається. Певно, найбільше це відчувається зараз у Москві. І відчуватиметься ще більше. Аж доки ми не поставимо на місце цього ворога свободи.
Пані та панове!
В багатьох промовах і лекціях, які звучали в схожих обставинах у цьому університеті чи в подібних навчальних закладах, використовувалося формулювання «після падіння Берлінської стіни». Коли це кажуть, одразу зрозуміло, про що саме йдеться. Про який час. Про які емоції. Про чиє лідерство. А найголовніше – про те, як свобода, наче брижі на ставку, поширювалася Центральною Європою, Східною Європою та всім світом.
Світ справді змінився після того, як ця стіна впала, розпочавши нову еру. Еру, про яку говорили, що вона стане часом глобального домінування свободи, лідерства концепції людських прав, демократії та ринкової економіки. І це були не просто слова, а шлях, на який ставали нації, що довго були підкореними й могли лише мріяти про свободу.
Утім свої «мрії» лишились і в тих, хто свободу пригнічував.
Від 1989 року вороги свободи збиралися з силами та намагалися перевести роздратованість від успіху свободи у спроби реваншу проти неї. Вони інвестували в терор. Вони провокували кризи. Вони розпалювали ненависть і підживлювали локальні конфлікти, намагаючись зробити їх катастрофічними війнами або принаймні заморозити їх, як невиліковні пухлини, що душать свободу націй. Вони воскресили ядерну загрозу. Кожне десятиліття додавало проблем, і жоден із минулих понад 30 років не був безпечним для свободи. 2022-й зрештою став часом, коли один із найбільших ворогів свободи спробував своєю повномасштабною, злочинною та неспровокованою війною вдарити по всьому тому порядку, що налагоджувався після падіння Берлінської стіни.
Війна Росії проти України є не просто спробою реваншистської диктатури помститися за реальні чи уявні образи. Це не просто спроба Москви знову розділити Європу. Це свідома атака Путіна на той історичний поворот, який стався 1989 року.
Він воює проти України, але насправді – проти всієї вільної та обʼєднаної Європи. Він знищує нормальне життя в українських містах, але має на меті руйнацію свободи, якою люди можуть насолоджуватись і у Варшаві, і в Чикаго, і в Йокогамі. Він сіє зневіру в демократичних країнах і намагається довести, що диктатури з певними елементами ринкової економіки нібито виграють глобальне протистояння. І це не конкуренція систем – Росія досі має ресурси, щоб завдавати шкоди демократії в глобальному масштабі. Путін має партнерів, і кожен із його партнерів є загрозою тій чи іншій вільній нації, регіональному чи світовому порядку, людським правам і демократії – чи то ХАМАС, чи то Іран, чи то Північна Корея… Жодних випадковостей – їх усіх єднає нетерпимість до свободи. Путін будує свою ідеологію, і серцевиною його ідеології є тотальна зневага до людського життя, до свободи й до наявності у світі будь-яких кордонів, які варто поважати, – як кордонів між державами, так і кордонів особистості, так і кордонів між правдою та брехнею. Він намагається поширювати свою ідеологію та шукає союзників навіть тут, на американській землі. Його зброя проти вас зараз – пропаганда та дезінформація. Але, якщо він побачить можливість, він піде далі. Зараз він переводить економіку та соціальне життя Росії на те, що вважає «воєнними рейками». На жаль, він мав для цього час. Але куди ведуть його «воєнні рейки»? Ви не можете не бачити напрямку.
Росія прагне значно більшого, ніж земля, чи ресурси, чи населення України, і тому не задовольниться чи то частиною України, чи то всією Україною. Україна потрібна Росії суто як плацдарм, щоб мати змогу знову поводитися як та імперія, що сконала 1989 року, і ставити під сумнів лідерство свободи всюди, де заманеться російському цареві. Путін має програти, щоб усі інші, хто сприймає війну Росії проти України як особисту лекцію в так званому університеті агресії, отримали це послання гучно й чітко. Путін має програти!
І ось тепер я хочу назвати три речі про вплив України. Вплив, зі згадки якого я почав це звернення.
Перше.
Хай там що хотілося б якимось царям, ніде у вільному світі не звучатиме формулювання «після падіння Європи» або «після падіння свободи у Європі». Бо ніколи не звучатиме формулювання «після падіння України». У цій початковій точці входу Росії у глобальну війну проти свободи ми її зупинимо. Зупинимо саме там, де пролягає перший фронт, – на нашій землі, у нашому небі, у нашому морі. Україна – це перший фронт. Але ситуація не має дійти – і може не дійти – до того, щоб зʼявився другий чи третій фронт проти свободи десь у країнах Балтії або в іншій частині світу. Коли є можливість захистити свободу однієї держави, щоб не довелося битися на території ще й інших, це варто зробити. Сучасним поколінням вільних націй варто зробити висновки з попередніх битв у Європі. Смерть, яку розносять диктатури, має надто сильний апетит, і її треба зупиняти саме в початковій точці.
Я хотів нагадати всім, що саме сьогодні, 11 грудня, 82 роки тому Сполучені Штати, тобто такі ж солдати, офіцери й генерали, такі ж сини й доньки свого народу, як присутні зараз тут, були змушені вступити в континентальну європейську війну. Зараз американські чоботи не ступають на європейську землю, щоб захищати свободу від агресії Росії. Американські Bradley та HIMARS, снаряди калібру 155 та ракети ATACMS, Patriot і F-16 можуть виконати роботу у Європі саме так, як цього потребує глобальна свобода. Весь світ спостерігає за нами, спостерігає за тим, яка доля може спіткати інші вільні народи – жити вільно чи бути поневоленими. Українці не здалися й не здадуться. Ми знаємо, як діяти. Ви можете розраховувати на Україну, і ми сподіваємося, що так само зможемо розраховувати на вас.
І звідси – мій другий пункт.
Є дві ключові речі – впевненість і безпека. Як для внутрішньої стабільності в країнах, так і для міжнародного миру.
Не буває таких людських спільнот, у яких зло хоча б колись не пробувало взяти гору. Злочинність і тероризм є загрозою для будь-якого суспільства. Агресивність і зневага до свободи зустрічаються, на жаль, у багатьох частинах світу, і часто ненависть панує на вулицях і в серцях. І немає жодного захисту від цього, окрім саме цих двох речей – окрім упевненості тих, хто вірить у свободу, та крім безпеки, яку гарантують захисники свободи, коли об’єднуються, співпрацюють і підтримують обов’язкові для всіх правила.
Ми разом маємо підтримувати верховенство права, наші інституції та альянси, що захищають демократію та бережуть безпеку, зокрема й НАТО, щоб ніде у світі, в жодному, навіть найтемнішому куточку планети, не виникало спокуси, що нібито якийсь інший порядок може домінувати у світі, окрім свободи. Америка та всі інші вільні нації світу мають бути впевнені в собі, у своїй силі, у своєму лідерстві, щоб диктатури сумнівалися в собі та у своїй здатності принижувати свободу. Коли ж вільний світ сумнівається, настає час диктатурам святкувати, і в них визрівають найнебезпечніші амбіції.
Кожен із вас, хто присутній тут, розуміє, що це означає для солдата – чекати на боєприпаси. Чекати тижнями, чекати місяцями й не мати впевненості, чи буде підтримка взагалі. Кожен із вас, хто має досвід командира, розуміє, що це означає, коли замість того, щоб самому рухатися, ти змушений просто дивитись, очікуючи на снаряди чи техніку, поки твій ворог задоволений і готується до штурмів. Кожен із вас, чий син чи донька були в зоні бойових дій, просто не зрозуміли б, якби їм сказали, що захист життя нібито може почекати, бо треба ще трішечки посперечатися. Я буду відвертим із вами, друзі. Якщо когось і можуть надихати нерозв’язані питання на Капітолійському пагорбі, то лише Путіна та його хвору свиту. Вони бачать, що мрії стають реальністю, коли бачать затримки та скандали. Вони бачать, як падає свобода, коли зменшується підтримка борців за свободу. Такі, як Путін, не мають навіть і сподіватися, що здолають свободу, і тоді ми зможемо показати своїм дітям та онукам, що значить справжня впевненість, як було показано нам із вами. Тоді, коли в Берліні прозвучали слова: «Знесіть цю стіну». Зараз потрібна не менша впевненість, ніж тоді в Президента Рейгана.
Це наша спільна мета – щоб безпека, яка запанувала за час після 1989 року, повністю відновилась і збереглася. Щоб свобода, як і тоді, довела, що, «коли її межі розширюються в одній країні, свобода для всіх людей розширюється». Щоб уже наступного, 24-го року, агресія теперішнього ворога вільного світу почала сипатись, як та стіна. І ми можемо зробити це реальністю.
Отже, переходимо до третього пункту, пані та панове.
Наші реальні досягнення – це те, про що варто сказати. Разом із нашими партнерами нам уже вдалося зробити більше, ніж будь-хто передбачав, коли Росія почала цю війну. Україна воює проти ядерної держави та проти однієї з найбільших армій. Але! Попри все ми вже повернули собі 50% території, яку Росія захопила на початку війни. Боже, бережи наших воїнів! Ми робимо це в умовах, коли перевага в повітрі залишається, на жаль, поки що за Росією. Ми будуємо свій повітряний щит, зокрема на основі таких потужних систем, як американський Patriot, і це береже від ракетного терору наші міста. Українська економіка цьогоріч має зростання – понад 5%, і це не якесь диво, це результат сміливості наших воїнів, усього нашого народу та життєво важливої допомоги з боку Америки, інших світових демократій, наших партнерів. Коли міста захищені, свобода активізує економіку. Ми працюємо разом із Президентом Байденом – і я йому дуже вдячний, – щоб Україна й Сполучені Штати могли разом виробляти зброю, необхідну для захисту свободи. І це зробить Україну маяком впевненості та безпеки для всієї Європи – для наших тепер уже спільних союзників і партнерів. Україна перемогла в Чорному морі, і тепер російський Чорноморський флот частково знищений, а частково змушений ховатися у віддалених бухтах. Завдяки цьому ми відновили наш морський експорт, і, зокрема, продовольчий експорт, який захищає від голоду й хаосу десятки націй у Африці та Азії. Наступного року Україна розчистить іще більше судноплавних шляхів. І вже ні для кого не секрет, що відповідь України на російське варварство здатна струснути землю в самому серці Москви – це доказ нашої справжньої сили. Крім того, Україна реформує свої державні інституції, навіть у воєнний час ми лагодимо систему, щоб розпочати переговори з ЄС про вступ. Ми виконуємо свої обіцянки. Ми стаємо сильнішими.
Просто зараз, в умовах жорстоких боїв, наші солдати утримують позиції на фронті та готуються до подальших дій. Ми не дали Росії здобути за цей рік жодної перемоги. Так, Путін намагається створювати нові й нові проблеми. Але наша тактика полягає не лише в тому, щоб чекати, що зробить Росія, не лише в тому, щоб пристосовуватися до проблем, які створює Путін. Вона полягає в тому, щоб ефективно долати проблеми. Долати! Це ключ до перемоги.
Завтра на зустрічі з Президентом Байденом, на зустрічах у Конгресі я говоритиму саме про те, які результати наступного року можливі на основі наших цьогорічних здобутків.
Відкинувши Путіна назад, ми позбавимо сенсу його агресію. Тоді він не зможе далі обманювати Росію, ніби в нього особисто та в його війни є майбутнє. Розширюючи наші можливості в небі, зокрема ППО на фронті, ми позбавимо Росію переваги в повітрі, і це буде вирішенням однієї з ключових проблем. Майже ніхто не вірив, що ми виграємо море, але тепер це факт. Маємо виграти й небо. Patriot та РЕБ, дрони й літаки. Усе це і дасть змогу рухатися на землі, як потрібно. І важливо, щоб політики навіть не думали зраджувати солдатів, бо так само, як зброї для захисту, свобода потребує єдності.
Я впевнений, що свобода може бути сильнішою, ніж будь-який її ворог. Я впевнений, що ми й зараз здатні бути не менш результативними в захисті свободи, ніж вільний світ 1989 року. Я впевнений у ці хвилини так само, як був упевнений 24 лютого, коли говорив світовим лідерам: Україна боротиметься, Україна вистоїть. Я впевнений, що свобода повинна перемагати завжди, коли хтось кидає їй виклик.
Я дякую тобі, Америко, за підтримку! І я вірю, що одного дня в цьому університеті зможуть читати лекції та виступати з промовами не лише ті, хто вивчив, що таке Росія, а й українці, які переможуть Росію на полі бою.
Дякую за увагу!
Слава Україні!