11 квітня 1945 року війська Третьої армії США під командуванням генерала Джорджа Паттона звільнили в’язнів нацистського табору Бухенвальд біля Веймара.
Тієї весни в Європі звершувалася Друга світова війна. Політичне керівництво гітлерівської Німеччини в агонії прийняло ще одне злочинне рішення – знищити в’язнів концтаборів. У березні 1945 року німецьке командування й основна частина охорони втекли з табору Бухенвальд перед загрозою бути схопленими американськими військовими. У такій складній ситуації 11 квітня 1945 року в’язні найбільшого концентраційного табору Бухенвальд безпосередньо перед прибуттям американців підготували й підняли збройне повстання. Коли в концтабір увійшли американські війська, повсталі вже перебрали на себе контроль над табором смерті.
Від неминучої смерті було врятовано майже сто тисяч полонених. Пізніше, до 30 квітня, звільнили в’язнів Заксенхаузена, Равенсбрюка, Дахау. Підраховано, що в Дахау, Бухенвальді, Освенцімі загинуло 12 млн людей із 30-ти країн світу. Серед загиблих було багато дітей.
11 квітня, день входження американців на територію Бухенвальду, згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1991 року був прийнятий як дата, коли відзначається «Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів».
Голод, хвороби і виснажлива праця були основними причинами смерті в’язнів Бухенвальду, де втілювалась політика «винищення через працю», як її означав міністр народної освіти та пропаганди Йозеф Гебельс. А в 1942-1943 роках табір став ще й місцем масштабних медичних випробувань — у ньому тестувались вакцини проти сипного тифу, проводились експерименти з визначення граничних доз отруєння алкалоїдами, ефективності бальзамів для лікування опіків, які імітувались нанесенням великих порцій білого фосфору на різні ділянки тіла в’язнів та інші.
В системі таборів нацистської Німеччини було три основних групи: концентраційні табори, табори для військовополонених і власне табори смерті. Хоча звичайно були і підвиди таборів: пересильні, тимчасові і інші.
Всього на території Німеччини та окупованих нею країн діяло більше 14 тисяч концтаборів. За визнанням самих есесівців, в’язень, тривалість життя якого в таборі складала менше року, приносив нацистам майже півтори тисячі рейхсмарок чистого прибутку.
А що ж було далі?
Одразу після війни у радянській зоні окупації Німеччини почали створювати спецтабори для виявлення ворогів комуністичного режиму та денацифікації.
Наприклад, до початку серпня 1945 року в Заксенхаузені дислокувався радянський репатріаційний табір, через який пройшли тисячі радянських громадян, колишніх військовополонених та остарбайтерів. Але Заксенхаузен не полишили і використовували аж до весни 1950 року як спецтабір НКВД / МВД № 7/1. Це був найбільший табір із системи спецтаборів НКВД-МВД-МГБ на території радянської зони окупації. У перший час навіть вивіска над воротами «Праця робить вільним» залишалася незмінною, як і в нацистів.
Через нацистський Заксенхаузен пройшли більше 200 тис. в’язнів із 27 країн, понад 100 тис. із них загинули. Цифри «спецтабору №7 / №1»: 60 тис. ув’язнених, за п’ять років близько 12 тис. з них убили. Розстріл був винятковим, до смерті доводили голод, холод та хвороби. Коли Заксенхаузен ліквідували, частину ув’язнених відправили в Сибір, частину перевели в східнонімецькі в’язниці.
Багато колишніх в’язнів нацистських таборів після війни воліли залишитися в зонах окупації союзників. Вони не захотіли вертатися додому, побоюючись радянських репресій. Тому ще кілька років жили в таборах для «переміщених осіб» звідки згодом емігрували до США, Канади, Великої Британії, інших країн Західної Європи та навіть Австралії.
Відтоді пройшло немало часу, та, на жаль, страшні злочини проти людства не мають строку давності. Геноцид народів, масові вбивства дорослих та дітей на окупованих територіях, тортури, депортації, умисне створення умов життя, розрахованих на фізичне знищення, фільтраційні табори і у наш час стали загрозою для мільйонів українців. Російсько-українська війна має чимало характерних ознак геноциду. А новітні нацисти – рашисти – повторюють нелюдські практики і жахіття, які для цивілізованого світу на початку 21 століття, здавалося, залишилися уже в минулому.