24 січня 2013 року в Коломийському Музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття з нагоди вшанування пам’яті жертв Голокосту відбулася презентація автобіографічного роману Александра Гранаха «Ось іде людина» в перекладі Івано-Франківської письменниці Галини Патросаняк.
Галина Патросаняк розповіла про Александра Гранаха, його історію народження, біографію, про те як він починав свою акторську кар’єру, як воював в першій світовій війні та презентували декілька кадрів з документального фільму про актора. Зйомки фільму відбувалися в с.Вербівці Городенківського району(місце народження актора), в м.Коломия та в інших країнах, таких як Німеччина, Швейцарія, Америка, Росія.
Від імені голови Коломийської райдержадміністрації Михайла Негрича, письменницю Галину Патросаняк привітала директор центральної районної бібліотеки Орися Бирчак. Вітав письменницю також голова Коломийського міськрайонного товариства «Просвіта» Василь Глаголюк.
27 січня 2013 року о 1100год.в м.Коломия відбудеться урочисте покладання вінків і квітів до пам’ятника жертвам Голокосту (перехрестя вул. С.Бандери та вул. І.Мазепи).
Довідка: 27 січня відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Цей день встановлено 1 листопада 2005 р. (Резолюція № 60 /7 ) Генеральною Асамблеєю ООН, тому що саме 27 січня радянські війська звільнили концентраційний табір Освенцим.
Голокост – організоване та планомірне знищення людей єврейського населення нацистами та їх союзниками в роки Другої світової війни. Жертвами Голокосту стали близько 6 млн. євреїв (в Україні понад 1,5 млн). Це склало близько двох третин світового єврейства.
Перед війною на Коломийщині проживало майже 30 тис. єврейського населення, діяли 18 синагог, 35 молебних домів. До речі коломийській синагозі понад 380 років.
В Коломиї в 1942 році було створено 3 гетто: в районі вул. Валової, Мазепи, в районі вул. Верещинського, Старицького, Гетьманської, та в районі вул. Войнаровського, Недільського. Через ці три гетто пройшло понад 58 800 чол. Сюди входили не лише коломияни, привозили євреїв з Австрії, Чехії, Польщі, а також довколишніх районів. Майже всі люди були знищені: в Шепарівцях знищено – 37 878 чол., нижче Центральної районної лікарні за різними даними 15-17 тис. чол., по вул. Бандери (Першотравнева) 3 200 чол. Наприклад в смт. Печеніжині до війни проживало 8 тис. євреїв, всі вони були знищені. Живими на кінець війни в Коломиї залишилось 8 євреїв (лікарі).
Кожне гетто було обгороджене, а вікна, що виходили на вулицю забиті дошками. В першому гетто утримувались євреї-переселенці з інших місцевостей. У третьому розмістили непрацездатних, жінок і дітей – вони стали першими жертвами. (Врятувалась 7-мирічна дівчинка Муся Пілівна, яка на сьогодні проживає у с. Сопові, її переховували.) В роки нацистської окупації України врятувати єврея було справжнім подвигом - можна було поплатитись життям.
З Коломийського гетто, в основному, відправляли в концтабір Белжець (Польща), де їх масово знищували у газових камерах. Приміром в одному з документів вказано, що 11 червня 1943 року в Белжець вивезено 3 тисячі євреїв. По вулиці Мазепи (колись Жовтневій) вели людей в Шепарівцвський ліс, під час кожного етапу по дорозі 10-12 чол. розстрілювали чи вішали, решту розстрілювали в лісі. На гардинній фабриці утримували в нелюдських умовах, приречених на страту: понад 100 людей по два-три дні без їжі і води в невеликих кімнатах не завжди витримували, помирали.
У цей день ми згадуємо історію трагічної загибелі та героїчного опору єврейського народу в роки панування в Європі нацистської Німеччини в роки Другої світової війни. В Україні живе багато етносів і народів, отже історія України – це історія і культура всіх народів, які її населяють.
Трагічна загибель українських євреїв у роки окупації нашої землі – це не лише сторінка історії єврейського народу, а й частина історії України 20-го століття. Ми відповідальні за пам’ять про Голокост, як про частину нашої історії.
