Щороку в третю неділю травня в Україні вшановують пам’ять усіх, хто постраждав від політичних переслідувань і репресій комуністичного режиму. Цей день встановлено як національну пам’ятну дату Указом Президента у 2007 році, аби нагадати про трагічну ціну, яку українці заплатили за своє право на свободу.
Роки терору залишили глибокі рани в історичній пам’яті нашого народу. Точна кількість жертв репресій досі невідома. Йдеться про тисячі страчених, сотні тисяч депортованих, запроторених до таборів, примусово висланих до Сибіру або поміщених до психіатричних установ. Постраждали представники різних верств — від селян до науковців, від митців до військових.
Радянська влада прагнула не лише фізично знищити «небажаних», а й стерти саму пам’ять про них. Місця поховань перетворювалися на закриті зони, архіви засекречувалися, а території зрівнювали із землею. Символом цієї жахливої спадщини став Биківнянський ліс під Києвом, де після таємних розстрілів поховали десятки тисяч людей.
За офіційними даними, у Биківні в 1937–1941 роках органи НКВС здійснювали масові захоронення страчених громадян. Це найбільше відоме поховання жертв політичних репресій в Україні. Серед загиблих — видатні діячі культури, науки, духовенства: поет Михайль Семенко, художник Михайло Бойчук, митрополит Василь Липківський, академік Федір Козубовський та багато інших.
Ці події були частиною «Великого терору» — масових репресій 1937–1938 років, ініційованих Сталіним. Їхня мета — знищення політичних опонентів, придушення спротиву й контроль над суспільством через страх.
Наслідками стали масове винищення інтелігенції, руйнування громадянських інститутів, послаблення національної ідентичності та атмосфера мовчазної покори. Тоталітарний режим не шкодував нічого задля утвердження абсолютної влади.
Сьогодні, в умовах нової війни, ці події звучать особливо болісно. Ми знову стикаємось із репресіями, депортаціями, політичними переслідуваннями з боку спадкоємців радянської ідеології. Але сучасна Україна — це держава, що не боїться правди. Пам’ять про жертв тоталітаризму — це не лише шана минулому, а й наш інструмент у боротьбі за справедливість і гідність.
У цей день згадаймо тих, чиї імена намагалися стерти. Бо поки ми пам’ятаємо — ми живемо. І не дозволимо повторити трагедії минулого.