Насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. Ця проблема, сьогодні, не втрачає свою актуальність і в українському суспільстві. Здійснення заходів з попередження насильства в сім’ї, протидії та запобіганню будь-яким його проявам мають відповідну підтримку на державному рівні. З метою припинення поширення цього негативного явища та захисту людей котрі потерпають від насильства в сім’ї, нормами адміністративного та кримінального законодавства передбачено основні засади відповідальності за вчинення даних протиправних дій.
Проблема насильства в сім’ї не є локальною, характерною виключно для України. Даній проблемі пріоритетну увагу приділяють уся світова спільнота та владні структури держав. Насильство в сім’ї, на думку громадськості, це “прихована епідемія світового масштабу” [1, с. 85]. Міжнародна спільнота усвідомлює всю гостроту та важливість проблеми насильства в сім’ї та намагається виробити єдину систему попередження такого насильства та захисту його жертв. Однією з найважливіших складових цієї системи є відповідне правове забезпечення.
Правові засади попередження насильства в сім’ї в Україні складаються з міжнародного та національного законодавства. Останнім часом міжнародна спільнота намагається дослідити проблему насильства в сім’ї та виробити ефективні засоби боротьби з нею.
Загальна декларація прав людини, проголошена в 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН, зазначає, що кожна людина повинна мати всі права без будь-якої різниці (ст. 2), що кожна людина має право на життя, на свободу та на особисту недоторканість (ст. 3), а також що ніхто не повинен бути підданий тортурам та жорсткому, нелюдському чи принижуючому його гідність поводженню та покаранню (ст. 5) [2].
З огляду на глобальність проблеми насильства в сім’ї ООН розробила відповідні рекомендації у вигляді Модельного законодавства, на яке повинні орієнтуватись держави при розробці та прийнятті власних законів з вирішення проблеми насильства в сім’ї. У відповідності до рекомендацій ООН національні закони по протидії насильству в сім’ї повинні бути зорієнтовані одночасно на досягнення декількох цілей: 1) захист жертв насильства; 2) попередження подальшого насильства; 3) покарання осіб, які скоїли насильство.
Таким чином, положення, важливі для правового захисту від насильства в сім’ї, закріплені на міжнародному рівні. Крім вище зазначених документів, до міжнародного законодавства по протидії насильству в сім’ї можна віднести: Конвенцію ООН про права дитини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права; Декларацію про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок; Конвенцію про згоду на вступ до шлюбу, мінімальний шлюбний вік та реєстрацію шлюбу; Конвенцію про охорону материнства та інші. Майже усі названі документи ратифіковані Україною.
Слід зазначити, що в національному законодавстві підвалини правового регулювання в сфері захисту дітей від насильства заклали Конституція України та Конвенція про права дитини. Ними гарантовано основні права та свободи дітей та передбачено обов’язковість вживання заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або насильства. Крім того, прийнято ряд нормативно-правових актів у галузі охорони дитинства. Зокрема, Закон України “Про охорону дитинства” гарантує захист дітей від будь-якого насильства [3].
Заборона будь-яких видів експлуатації дитини, фізичних покарань та покарань, які принижують гідність дитини, з боку батьків або осіб, які їх замінюють, міститься також в Сімейному кодексі України. Зокрема, відповідно до ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов’язків є підставою притягнення їх до відповідальності, встановленої законом [4].
Крім вищевказаних нормативно-правових актів, які регулюють організацію попередження насильства в сім’ї, необхідно розглянути і нормативно-правові акти, які передбачають відповідальність за скоєння насильства в сім’ї. Важливо розуміти та пам’ятати, що притягнення до відповідальності особи, яка вчинила насильство в сім’ї, попереджує вчинення насильства в сім’ї у подальшому з боку винної особи, а також з боку інших осіб.
Особисті права людини охороняє Кримінальний кодекс України, який передбачає наступні склади злочинів, за якими наступає кримінальна відповідальність за вчинення насильства в сім’ї. Першу, загальну групу, складають злочини, якими людина позбавляється життя (ст. ст. 115–120 Кримінального кодексу України). Другу групу злочинів складають злочини проти здоров’я особи, до яких можна віднести: нанесення тяжких тілесних ушкоджень, тілесних ушкоджень середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування та інші злочини, які можна віднести до категорії насильства в сім’ї. Кримінальним кодексом України охороняється не лише фізичне здоров’я особи, але й морально-психічне. Наприклад, за вчинення насильства в сім’ї може наставати кримінальна відповідальність за ст. 120 Кримінального кодексу України “Доведення до самогубства” [5].
За вчинення суспільно шкідливого діяння, яке кваліфікується як насильство в сім’ї, однак не тягне настання кримінальної відповідальності, так як не являється суспільно небезпечним, може наставати адміністративна відповідальність. Стаття 1732 Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису [6]. Тим самим була ліквідована велика прогалина у законодавстві, оскільки до цього часу не передбачалась відповідальність за порушення офіційного попередження про неприпустимість насильства в сім’ї або захисного припису.
На захист осіб від насильства в сім’ї спрямовані також цивільно-правові норми. Проте, на відміну від кримінально-правових та адміністративно-правових норм, які встановлюють відповідальність винної особи відповідно у вигляді покарання чи адміністративного стягнення, цивільно-правові норми в більшій мірі спрямовані на відновлення майнових та особистих немайнових прав потерпілої особи. До основних цивільно-правових засобів захисту жертви насильства в сім’ї можна віднести зобов’язання відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, та аліментарні зобов’язання.
Аналіз діючого законодавства дозволив зробити висновок про те, що чинна нормативно-правова база України щодо попередження насильства в сім’ї потребує вдосконалення. Разом з тим, слід зазначити, що правове забезпечення попередження насильства в сім’ї та надання допомоги його жертвам, дійсно, є важливим, проте далеко не єдиним елементом в системі заходів, необхідних для ліквідації насильства в сім’ї.
Для успішного реалізації програм з попередження насильства в сім’ї, крім вдосконалення законодавства по попередженню насильства в сім’ї, необхідною є ефективна взаємодія всіх органів та установ, які уповноважені здійснювати попередження цього соціально-негативного явища.
Таким чином, законодавство про попередження насильства в сім’ї наділяє нас досить широкими можливостями щодо звернення до вказаних органів та установ за допомогою у ситуації сімейного насильства, що тягне за собою вжиття визначених заходів по його запобіганню. Проте законодавство з питань попередження сімейного насильства стане ефективним інструментом захисту від насильства в родині лише за умови широкого доступу до інформації із проблеми профілактики насильства в сім’ї, плідного співробітництва громадських організацій та органів влади й місцевого самоврядування, а також активної протидії кожного з нас цьому принизливому для людської гідності явищу.